Підтримка українських художників і художниць - Cайт підготовлено Обсерваторією свободи творчості - Observatoire de la liberté de création
Павло Маков

Павло Маков народився у 1958 році у Санкт-Петербурзі (тодішньому Ленінграді), та коли йому виповнилося три роки, родина переїхала до України і він має українське громадянство. Закінчив Кримське художнє училище у Сімферополі (відділення живопису), навчався у Петербурзькій академії мистецтв і у Харківському художньо-промисловому інституті.

Взяв участь у численних міжнародних виставках і отримав ряд премій: Бієнале графіки (Калінінград, Росія, 1990, 1992 і 1998 р.), VI Міжнародна бієнале графіки й малюнку (Тайпей, Тайвань, 1993), Осака Трієнале 94 (Осака, Японія, 1994), Національна трієнале графіки (Київ, 1997) та ін. У 2009 році отримав Срібну медаль Академії мистецтв України. Учасник численних проектів в Україні та за кордоном, його роботи  знаходяться у музеях України, Росії, Угорщини, Італії, Великобританії, США та інших країн.

До війни художник жив та працював у Харкові і донедавна стверджував, що не залишить своє місто, але у березні йому довелося машиною виїхати з України разом з дружиною і літньою матір’ю до Відня, звідки згодом він вирушив до Венеції.

Його мистецьку філософію можна передати одним реченням: «Наше місце десь поміж буттям і небуттям, між двома вимислами». Цей вислів належить румунському філософу-апатриду Емілю Чорану (1911-1995) і є цитатою зі збірки афоризмів «Зізнання й прокляття» (1987). Саме до цієї думки тяжіють графічні роботи Макова, виконані графітними олівцями, подекуди із застосуванням кольорових олівців, технік акварелі та офорту, що можуть відтворюватися декілька разів в одній роботі. Він використовує аркуші паперу, здебільшого великих форматів. Його первинна художня мова включає у себе зокрема міста, організовані як генеалогічні дерева, як своєрідні Mappae Mundi на конструктивістський лад, чи то як горизонтальні Вавилони, ближчі радше до пекла, аніж до раю, занурені у мертву тишу.

Йдеться не лише про уявні міста. У цих фігурах варто вбачати зруйновані інфраструктури, типові для пострадянських міст, занедбані громадські простори, де перебої з водопостачанням призвели до руйнування міських фонтанів і до панування атмосфери занепаду. Маков тривалий час замислювався над місцями водних ресурсів погляду того, як вони сприяють міжлюдським стосункам тоді, коли про них дбають: річки, на берегах яких виникають міста, фонтани, довкола яких збираються люди, озера, де радісно проводять дозвілля. Однак у нашому світі у цих місцях спостерігається виснаження природних ресурсів, фізичне і психічне виснаження внаслідок пандемії, втома від соціальних мереж і виснаження війнами.

Відтак, Маков викриває те, у що перетворилися «не-місця» (зони плинності і анонімності) з огляду на те, що зараз кожен перебуває під наглядом камер, що відстежують найменший рух.  Він приділяє не меншу увагу одноманітній архітектурі будинків, якими жителі користуються лише для того, аби поспати і піти на роботу. Через свою одноманітність вони стають певною мірою непомітними: «Питання не в тому, наскільки твій план місця не співпадає з існуючим планом тих, хто в ньому живе, – пояснює художник, – питання в тому, наскільки ці два плани взагалі можуть співпасти».

 

«Фонтан виснаження»

На 59-й Бієнале сучасного мистецтва у Венеції (2022) можна побачити одну з найважливіших робіт Макова. Урочисто відкритий 19 квітня, «Фонтан виснаження» («The Fountain of Exhaustion») представляє Україну у присвяченому їй павільйоні.  [LIEN A PHOTO DE L’OEUVRE] Він складається з 78 мідних лійок, розташованих у формі піраміди на перегородці висотою три метри, змонтованій на платформі розміром три квадратних метри. Кожна лійка має два носики, і вода, що стікає, розділяється на два потоки, потрапляючи у воронки, розташовані нижче. До нижнього рівня піраміди доходять лише краплі.

Цей твір є доопрацюванням інсталяції, створеної у 1995 році, яка втілювала відчуття виснаження у Харкові 90-х років. У 1995 р. у місті сталася низка повеней після довгого кількатижневого періоду засухи. Збитки, завдані засухою і негодою у поєднанні з економічною кризою в Україні після розвалу СРСР, були інтерпретовані Павлом Маковим як симптом загального виснаження на рівні природного середовища, соціуму і людини.

Відтоді Павло Маков створив різні версії цієї роботи, що виставлялися між 2004 і 2017 роками, найбільша з них складалася з понад 200 лійок. Після того, як твір 1995 року було пошкоджено бомбардуваннями у Харкові, лійки вдалося зібрати і використати на Бієнале для нової версії, котра набула ширшого значення. «Виснаження» відсилає до України, до її солдат, населення, влади, а також до самого художника. Виснаження тут не  означає зречення. Йдеться про загальну втому від того, наскільки важно досягти конкретної мети. Однак те, що кільком краплям все ж вдається просочитися крізь піраміду, вказує на можливість опиратися виснаженню. Витривалість одержить гору, так чи інакше, скільки б це не зайняло часу. Цією роботою український павільйон протистоїть супротивникові. Куратори вважають, що твір Макова втілює хоробрість і гідність цілого народу, що повстав проти тих, хто хоче стерти його з лиця землі.

Нині виснаження і спротив – те, що переживає весь народ. «Це прикра метафора ситуації, – каже Павло Маков, усвідомлюючи свою участь як митця у відбудові української культури після війни, навіть якщо «мистецтво не є антидотом, воно лише діагностує стан світу», – додає він,  

Світ міг би і не побачити цю роботу. На початку вторгнення в Україну куратори українського павільйону на бієнале оголосили у пості в Інстаграмі, що павільйон не зможе відкритися. Втім, Венеція була нагодою, яку не слід втрачати.  І тому 1 березня команда анонсувала в Інстаграмі: «Ми зробимо все можливе, щоб зберегти унікальну роботу Павла Макова […], і щоб належним чином представити Україну на міжнародній мистецькій сцені». У середині березня, в той час, як країна, куди вторглися путінські війська, поринала у хаос, куратори підтвердили участь наступним коментарем: «У такі часи, як зараз, присутність України на міжнародній виставці важлива як ніколи. Коли Росія ставить під сумнів право на існування нашої культури, важливо показувати наші досягнення світові. »

Оскільки авіарейси припинилися, й інші шляхи сполучення були ускладені, транспортувати роботу до Венеції так, як це було заплановано, виявилося неможливим. Одна з кураторок, Марія Ланько, знайшла рішення, адаптоване до умов війни. У перший вечір вторгнення, вона запакувала лійки у три картонних коробки, завантажила в свою машину і протягом шести діб перетнула Україну, шукаючи безпечні шляхи, аби врятувати роботу. У березні вона добралася до Венеції, звідки коробки були відправлені до Мілана. Саме там за участі художника основа інсталяції, котру було неможливо транспортувати з України, була відтворена і перевезена до Венеції.  Про ці перипетії розповідають статті  на сайті Artshelp (3 квітня 2022) і в New York Times (18 квітня 2022), а також інтервʼю Марії Ланько наприкінці лютого виданню Artmargins.

            Цей шлях доставки до Венеції у карколомних умовах парадоксальним чином підкреслює позитивну сторону твору: йдеться не стільки про «виснаження» (втрату води під час її протікання через лійки), скільки про витривалість (незважаючи ні на що, кільком краплям все ж вдається просочитися в кінці процесу). Путінські бомби не здатні знищити роботу художника. 

Робота кураторів та художника

Куратори і художник (на фото, зліва направо: Борис Філоненко, Лізавета Герман, Марія Ланько і Павло Маков) вбачають у роботі, представленій на Венеційській бієнале, виснаження планети, що стало виснаженням народу. Вони вважають, що Маков засуджує не лише Путіна і його напад на Україну, але також і наївність, чи радше цинізм західного світу, що ніяк не наважиться дати відсіч диктатору. “Демократії не готові захищатися”, - стверджує художник, додаючи: “Послухайте, весь світ зчинив галас після подій на площі Тьяньаньмень, і що було далі? Вони продовжили вести справи з Китаєм. Тому, що гроші вирішують все. Ваш президент Макрон чинить нерозумно, намагаючись вести дискусії з Путіним. З шахраями і бандитами не дискутують!” Частина родини художника залишається в Україні, і його охоплюють обурення, гнів, ненависть і втома. “Протягом восьми років у нас іде війна, і нікого це не обходило. Тепер уже запізно починати про нас турбуватися”.

Сайт Павла Макова

Його галерея у Києві : The naked room

23 квітня - 27 листопада 2022, 59-та Венеційська бієнале, Арсенал Кампо де ла Тана

Фонд ІЗОЛЯЦІЯ
«Донбас» Сергія Лозниці
«Ольга» Елі Ґраппа
Книжковий Арсенал
Mariana Hlieva
Павло Маков
АЗА НІЗІ МАЗА
Антон Логов
Нікіта Кадан
Воєнні злочини проти української культурної спадщини
Дені Струк
данило Мовчан
ната левітасова
Марія Оксентіївна Примаченко
Dakh Daughters
Іванківський історико-краєзнавчий музей
Олег Сенцов
Оксана Швець
Ія Янівна Ківа
Артем Дацишин
Юлій Шаповал
Олександр Книга
Олеся Джураєва
Мантас Кведаравічюс
Ольга Кваша