Павло Маков народився у 1958 році у Санкт-Петербурзі (тодішньому Ленінграді), та коли йому виповнилося три роки, родина переїхала до України і він має українське громадянство. Закінчив Кримське художнє училище у Сімферополі (відділення живопису), навчався у Петербурзькій академії мистецтв і у Харківському художньо-промисловому інституті.
Взяв участь у численних міжнародних виставках і отримав ряд премій: Бієнале графіки (Калінінград, Росія, 1990, 1992 і 1998 р.), VI Міжнародна бієнале графіки й малюнку (Тайпей, Тайвань, 1993), Осака Трієнале 94 (Осака, Японія, 1994), Національна трієнале графіки (Київ, 1997) та ін. У 2009 році отримав Срібну медаль Академії мистецтв України. Учасник численних проектів в Україні та за кордоном, його роботи знаходяться у музеях України, Росії, Угорщини, Італії, Великобританії, США та інших країн.
До війни художник жив та працював у Харкові і донедавна стверджував, що не залишить своє місто, але у березні йому довелося машиною виїхати з України разом з дружиною і літньою матір’ю до Відня, звідки згодом він вирушив до Венеції.
Його мистецьку філософію можна передати одним реченням: «Наше місце десь поміж буттям і небуттям, між двома вимислами». Цей вислів належить румунському філософу-апатриду Емілю Чорану (1911-1995) і є цитатою зі збірки афоризмів «Зізнання й прокляття» (1987). Саме до цієї думки тяжіють графічні роботи Макова, виконані графітними олівцями, подекуди із застосуванням кольорових олівців, технік акварелі та офорту, що можуть відтворюватися декілька разів в одній роботі. Він використовує аркуші паперу, здебільшого великих форматів. Його первинна художня мова включає у себе зокрема міста, організовані як генеалогічні дерева, як своєрідні Mappae Mundi на конструктивістський лад, чи то як горизонтальні Вавилони, ближчі радше до пекла, аніж до раю, занурені у мертву тишу.
Йдеться не лише про уявні міста. У цих фігурах варто вбачати зруйновані інфраструктури, типові для пострадянських міст, занедбані громадські простори, де перебої з водопостачанням призвели до руйнування міських фонтанів і до панування атмосфери занепаду. Маков тривалий час замислювався над місцями водних ресурсів погляду того, як вони сприяють міжлюдським стосункам тоді, коли про них дбають: річки, на берегах яких виникають міста, фонтани, довкола яких збираються люди, озера, де радісно проводять дозвілля. Однак у нашому світі у цих місцях спостерігається виснаження природних ресурсів, фізичне і психічне виснаження внаслідок пандемії, втома від соціальних мереж і виснаження війнами.
Відтак, Маков викриває те, у що перетворилися «не-місця» (зони плинності і анонімності) з огляду на те, що зараз кожен перебуває під наглядом камер, що відстежують найменший рух. Він приділяє не меншу увагу одноманітній архітектурі будинків, якими жителі користуються лише для того, аби поспати і піти на роботу. Через свою одноманітність вони стають певною мірою непомітними: «Питання не в тому, наскільки твій план місця не співпадає з існуючим планом тих, хто в ньому живе, – пояснює художник, – питання в тому, наскільки ці два плани взагалі можуть співпасти».
«Фонтан виснаження»
На 59-й Бієнале сучасного мистецтва у Венеції (2022) можна побачити одну з найважливіших робіт Макова. Урочисто відкритий 19 квітня, «Фонтан виснаження» («The Fountain of Exhaustion») представляє Україну у присвяченому їй павільйоні. [LIEN A PHOTO DE L’OEUVRE] Він складається з 78 мідних лійок, розташованих у формі піраміди на перегородці висотою три метри, змонтованій на платформі розміром три квадратних метри. Кожна лійка має два носики, і вода, що стікає, розділяється на два потоки, потрапляючи у воронки, розташовані нижче. До нижнього рівня піраміди доходять лише краплі.
Цей твір є доопрацюванням інсталяції, створеної у 1995 році, яка втілювала відчуття виснаження у Харкові 90-х років. У 1995 р. у місті сталася низка повеней після довгого кількатижневого періоду засухи. Збитки, завдані засухою і негодою у поєднанні з економічною кризою в Україні після розвалу СРСР, були інтерпретовані Павлом Маковим як симптом загального виснаження на рівні природного середовища, соціуму і людини.
Відтоді Павло Маков створив різні версії цієї роботи, що виставлялися між 2004 і 2017 роками, найбільша з них складалася з понад 200 лійок. Після того, як твір 1995 року було пошкоджено бомбардуваннями у Харкові, лійки вдалося зібрати і використати на Бієнале для нової версії, котра набула ширшого значення. «Виснаження» відсилає до України, до її солдат, населення, влади, а також до самого художника. Виснаження тут не означає зречення. Йдеться про загальну втому від того, наскільки важно досягти конкретної мети. Однак те, що кільком краплям все ж вдається просочитися крізь піраміду, вказує на можливість опиратися виснаженню. Витривалість одержить гору, так чи інакше, скільки б це не зайняло часу. Цією роботою український павільйон протистоїть супротивникові. Куратори вважають, що твір Макова втілює хоробрість і гідність цілого народу, що повстав проти тих, хто хоче стерти його з лиця землі.
Нині виснаження і спротив – те, що переживає весь народ. «Це прикра метафора ситуації, – каже Павло Маков, усвідомлюючи свою участь як митця у відбудові української культури після війни, навіть якщо «мистецтво не є антидотом, воно лише діагностує стан світу», – додає він,
Світ міг би і не побачити цю роботу. На початку вторгнення в Україну куратори українського павільйону на бієнале оголосили у пості в Інстаграмі, що павільйон не зможе відкритися. Втім, Венеція була нагодою, яку не слід втрачати. І тому 1 березня команда анонсувала в Інстаграмі: «Ми зробимо все можливе, щоб зберегти унікальну роботу Павла Макова […], і щоб належним чином представити Україну на міжнародній мистецькій сцені». У середині березня, в той час, як країна, куди вторглися путінські війська, поринала у хаос, куратори підтвердили участь наступним коментарем: «У такі часи, як зараз, присутність України на міжнародній виставці важлива як ніколи. Коли Росія ставить під сумнів право на існування нашої культури, важливо показувати наші досягнення світові. »
Оскільки авіарейси припинилися, й інші шляхи сполучення були ускладені, транспортувати роботу до Венеції так, як це було заплановано, виявилося неможливим. Одна з кураторок, Марія Ланько, знайшла рішення, адаптоване до умов війни. У перший вечір вторгнення, вона запакувала лійки у три картонних коробки, завантажила в свою машину і протягом шести діб перетнула Україну, шукаючи безпечні шляхи, аби врятувати роботу. У березні вона добралася до Венеції, звідки коробки були відправлені до Мілана. Саме там за участі художника основа інсталяції, котру було неможливо транспортувати з України, була відтворена і перевезена до Венеції. Про ці перипетії розповідають статті на сайті Artshelp (3 квітня 2022) і в New York Times (18 квітня 2022), а також інтервʼю Марії Ланько наприкінці лютого виданню Artmargins.
Цей шлях доставки до Венеції у карколомних умовах парадоксальним чином підкреслює позитивну сторону твору: йдеться не стільки про «виснаження» (втрату води під час її протікання через лійки), скільки про витривалість (незважаючи ні на що, кільком краплям все ж вдається просочитися в кінці процесу). Путінські бомби не здатні знищити роботу художника.
Робота кураторів та художника
Куратори і художник (на фото, зліва направо: Борис Філоненко, Лізавета Герман, Марія Ланько і Павло Маков) вбачають у роботі, представленій на Венеційській бієнале, виснаження планети, що стало виснаженням народу. Вони вважають, що Маков засуджує не лише Путіна і його напад на Україну, але також і наївність, чи радше цинізм західного світу, що ніяк не наважиться дати відсіч диктатору. “Демократії не готові захищатися”, - стверджує художник, додаючи: “Послухайте, весь світ зчинив галас після подій на площі Тьяньаньмень, і що було далі? Вони продовжили вести справи з Китаєм. Тому, що гроші вирішують все. Ваш президент Макрон чинить нерозумно, намагаючись вести дискусії з Путіним. З шахраями і бандитами не дискутують!” Частина родини художника залишається в Україні, і його охоплюють обурення, гнів, ненависть і втома. “Протягом восьми років у нас іде війна, і нікого це не обходило. Тепер уже запізно починати про нас турбуватися”.
Сайт Павла Макова
Його галерея у Києві : The naked room
23 квітня - 27 листопада 2022, 59-та Венеційська бієнале, Арсенал Кампо де ла Тана
